Всі, хто дивився чудовий мультик “Уоллі”, бачили один з можливих сценаріїв “кінця світу” - захаращення нашої планети купами сміття. Ця загроза є реальною — людство продукує сміття надшвидкими темпами. Відходи виробництва, побутовий непотріб, недоїдки загарбують нові та нові території. Україна, на жаль, відчуває це лихо на власному прикладі. Звалища, полігони твердих відходів та просто засмічені території заповнюють приблизно 50-70 000кв.км нашої країни; це — понад 7-8 % її загальної площі!
   Що ж зробити, щоб не справдилося страшне пророцтво про загибель людства під лавиною сміття? Насамперед, необхідно позбутися культури “одноразового споживання” - безлічі речей, які заповнюють світ після кількох миттєвостей використання. Це — одноразовий посуд, пластикові пакети (пакети вже заборонено у багатьох державах ЄС), безліч іншої дрібноти, що прикрашає узбіччя та береги, лісосмуги та галявини. Збереження планети починається з того, що ти не кидаєш сміття повз сміттєвий бачок!
   Ще одне завдання — сортування та роздільне складування сміття. Ще з 1 січня цього року Україна мала перейти на сортування сміття. Ще 2012 року до ст. 32 Закону України “Про відходи” було внесено відповідні зміни. Ці настанови відповідають Директивам ЄС - 1999\31\ЄС та 2008\98\ЄС, які регулюють поводження з сміттям та створюють чітку послідовність дій щодо відходів та викидів, класифікують сміття, вказують стратегічне мету - обмеження кількості небезпек для навколишнього середовища.
   Зрозуміло, все, що можливо переробити для подальшого використання, має стати сировиною для відповідних виробництв, непридатне — опинитися на полігонах ТПВ, а все небезпечне — опинитися у відповідних безпечних місцях.
   До речі, Директива 1999\31\ЄС забороняє викидати на звичайні смітники та відкриті звалища те, що розкладається біологічним шляхом. Тільки в цьому випадку можливо уникнути лих, подібних до Львівської “сміттєвої повені” чи пожежі на Грибовичському сміттєвому полігоні коло Києва у січні 2017 року.
   Тому все починається з нас. Ми маємо не забувати слова з “Маленького принца” Сент-Екзюпері: “Прокинувся вранці — прибери свою планету”!

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Серед безлічі загроз, що загострилися останнім часом, швидко зростає рівень небезпеки, яку спричиняє побутова хімія. Насправді ця проблема аж ніяк не нова: так, деякі дослідники враховують серед причин загибелі Римської імперії те, що славетні водоводи — акведуки було луджено свинцем; високий рівень свинцю у воді призвів до безлічі захворювань та поступового виродження населення міст, які споживали “свинцевий розчин”. Нині ми страждаємо від того, що замість посуду з глини, дерева або скла використовуємо пластик.
   Відомо, що більшість пластикових пляшок (особливо ті, які містять понад 3 л.) використовують протягом тривалого терміну; поверхні цієї “одноразової” тари мають складну структуру (при збільшенні вона нагадує терку) і надають притулок хвороботворним бактеріям. Крім того, пластик, з якого виробляють ці пляшки, під час нагрівання легко виділяє шкідливі речовини.
   Ще більше небезпек спричиняють деякі напої. Так, багато з них містить аспартам — синтетичний цукрозамінник (Е951). За нормами Євроспільноти, ця речовина не рекомендована для дітей та підлітків. Насправді вона використовується, щоб збільшити продаж: напій з аспартамом не тамує спрагу, а збільшує її (слина його погано змиває з слизової оболонки, це спричиняє “приторний” смак, який треба змити новою порцією напою).
   Інший небезпечний складник — бензоат натрію (C5H5COONa, він же Е211), найчастіше його використовують як консервант. У сполуці з вітаміном С він утворює бензол. Вироби з бензоатом натрію та кальцію особливо небезпечні для астматиків, людей, що чутливі до аспирину.
   Ортофосфорна кислота (Е338) не менш ядуча, ніж сірчана. Її містить наша улюблена кока-кола. Завдяки цьому чиннику колу можливо використовувати:
– щоб видалити корозію: якщо іржа витрить бампер автівки — знімайте її зібганим листочком алюмінієвої фольги, змащеним колою; якщо іржа на батареї — вистачить однієї банки коли, щоб позбутися її.
– щоб розкрутити болт, який заіржавів, на кільканадцять хвилин обкрутіть навколо нього ганчірку, змащену кока-колою.
– кола може використовуватись як омивач автоскла.
– у деяких штатах США 2-галонна пляшка кока-коли належить до спорядження поліції (нею змивають кров з асфальту).
Також відомий дослід з кока-колою: шмат стейка розчиняється у тарілці з колою за дві доби!
   Велику загрозу створюють і фосфатні миючі засоби. Як розрахвали екологи, якщо спожиту за добу масу миючих засобів вилити до озера площею з Байкал — поверхню води вкриє метровий шар піни!. Тому ми намагаємось відмовитись від цього — під час прибирання бібліотеки ми використовуємо лише безфосфатні речовини. Вони ненабагато дорожчі, але більш безпечні для навколишнього світу.
   Умовою порятунку екології є постійне скорочення небезпечних хімічних сполук в нашому побуті. Чим менше небезпечної рідини — тим краще і для нашого стану, і для стану нашої планети.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Серед тих нових речей, що змінили наше життя, важливе місце посідають лампи денного світла. Вони вже майже повністю випхали з обігу панівні колись лампи розжарювання. Але нові лампи породили нову проблему: як їх позбутися? Наприклад, люмінесцентні лампи містять ртуть. Так, лампа у 18 Вт містить 4 мг ртуті; отже, 2500 цих ламп містять 1 кг ртуті. Нагадаємо, що Всесвітня організація охорони здоров'я вважає ртуть токсином, який належить до найнебезпечніших для людини та навколишнього середовища. Отруєння можливо не лише під час прямого зіткнення з парами ртуті (коли колбу лампи розтрощили), але й опосередковано, коли хтось скуштує молоко та м'ясо худоби, яку пасли поблизу від полігонів та звалищ, куди кинули ці лампи.
   Встановлено, що 1 грам ртуті, який потрапив у природне середовище, забруднює 200 тис. кубометрів води та 3 млн. кубометрів повітря. Ртуть накопичується у корінні рослин, дерев, у водоростях та рибі. Тому непридатні ртутні лампи підлягають окремій утилізації. Відповідно до постанов Кабміну України № 1010 від 2006 та № 1070 від 2008 років, усі небезпечні відходи (зокрема, ртутні лампи) слід відокремлювати від сміття ще під час збирання. На жаль, відповідна система збирання у Харкові (та в цілому по Україні) ще відсутня. Лампи приймають тільки від юридичних осіб та не безкоштовно: за кожну лампу необхідно сплачувати від 4 до 10 грн.
   З 2018 р. розпочалася кампанія проти використання ламп, які містять ртуть. До проєкту долучилися Програма розвитку ООН, Глобальна екологічна фундація “Трансформація ринку до енергозберігаючого освітлення” та фонд MAXUS. Акції з цієї нагоди відбуваються в 23 містах України, у Харкові до неї долучилася громадська ініціатива “Нам не до лампочки”. У квітні 2018 р. під час відкритого збирання ламп (пропонувалося принести зіпсовані ртутні лампи, а розрахуватися макулатурою) за 4 години було зібрано 321 непридатна лампа, приблизно 313 кг. макулатури та 25 кг використаних батарейок. Один харків'янин приніс аж 64 лампи, які накопичилися за 10 років — він просто не знав, куди їх подіти!
   Наш Університет також долучився до цієї благородної справи. В межах роздільного збирання сміття наші електрики окремо збирають, зберігають та здають непридатні люмінесцентні лампи. Але необхідно, щоб повсюдно було створено пункти збору небезпечних ламп від населення, утилізація цих ламп проводилася організовано та послідовно. Тільки так можливо буде захиститися від викидів одного з небезпечних токсинів — ртуті, зробити чистішим та безпечнішим наш світ.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Серед найбільш небезпечного сміття особливе місце посідають відпрацьовані елементи живлення (найпоширеніші серед них — пальчикові та годинникові батарейки). Вони складають приблизно 0,25% від загального обсягу відходів, але містять майже 50% токсичних металів — таких, як ртуть, свинець, кадмій, літій, марганець, цинк, нікель. Одна викинута на звичайний смітник батарейка забруднює землю площею 5 — 20 кв.метрів та 200 - 400 літрів води. А що відбувається, коли на звалищах вирує полум'я та розжарені батарейки викидають пару ртуті та окислів у повітря! Саме тому ще 2012 року в Україні розпочалася кампанія “Батарейки, здавайтеся!”, спрямована на створення розгалуженої мережі пунктів прийому відпрацьованих батарейок. У 2017 році було створено вже 1500 таких пунктів. Щороку волонтери збирають приблизно 10 тон батарейок.
   До цієї кампанії активно долучився і наш Університет: у 2015-2016 рр. бібліотека ХНУРЕ та студентський профком встановлювали ящики для відпрацьованих батарейок на вході до ХНУРЕ, було накопичено понад 60 кг. Але, на жаль, 2016 р. ООО “Аргентум”, яке відповідало за переробку батарейок, наголосило, що це — збиткова робота, і припинило вивезення накопичених контейнерів. Зараз зібране накопичується у активістів (так, у Києві та Дніпрі 2018 р. було зібрано та залишається приблизно 3 тони батарейок). Зараз підприємства, які б могли забезпечити цикл утилізації та переробки цих елементів, на Україні відсутні. Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак вказав, що реалізація “Національної стратегії управління відходами до 2030 року” вимагає прийняття окремих законів “Про утилізацію батарейок” та “Про утилізацію побутової та радіоелектронної апаратури”, які забезпечать належні умови переробки такого небезпечного і водночас коштовного сміття.
   Зараз переробляють батарейки лише в Європі, але там вартість переробки 1 тони батарейок — приблизно 300 євро. Відповідно вартість позбавлення від одної батарейки вагою 14- 30 грам для споживача складе 15- 30 коп. Але ж вартість окремого вивезення таких відходів закладено в тариф на вивезення ТПВ (за його нормами, кількість таких відходів складає 10 г. або 50 мл. на особу за добу).
   За словами координатора акції “Батарейки, здавайтеся” у Харкові Ксенії Тумановської (фонд “Добра воля”), не можна недооцінювати небезпеку нехтування збиранням батарейок; ці елементи краще контролювати, а не чекати, поки вміст батарейок потрапить до грунту, у воду, у повітря та повернеться до нас через харчовий ланцюжок. Необхідно намагатися підтримувати роботу пунктів збирання батарейок, розташування яких вказано на сайті проєкту “Батарейки, здавайтеся”.
   Є постійні пункти прийому батарейок у мережі супермаркетів “Клас”, “Сільпо”, на деяких автозаправках. Часом у деяких будинках та офісах можливо побачити звичайні пластикові баклажки з батарейками — справа волонтерів. Тільки разом ми можемо забезпечити порятунок від цієї небезпеки, припинити викидання смітник коштовних і водночас шкідливих ресусів, які містять батарейки.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Серед інших небезпечних видів сміття особливо отруйне те, яке містить дивний метал — ртуть. Цей метал здавна вабив людство, супроводжував його — і викликав отруєння. Власне металева ртуть не шкідлива — шкідливими є іони, які виникають під час її окислення. Вже при температурі понад + 18 *С ртуть починає випаровуватися, окисли потрапляють у легені та шлунок та під дією ферментів починають отруювати все живе. Ртуть має нейротоксинну дію, тобто може руйнувати нервові клітини. Під час гострого отруєння ознаки виникають вже за пару годин: у людини розвивається слабкість, головний біль, відсутність апетиту, металевий смак у роті, ясна набухають та кровоточать, далі — нудота, біль у животі, пронос (часом кривавий). Часто розвивається запалення легень. Отруєння може стати фатальним.
   Ще одна небезпека — те, що ртуть може накопичуватися в організмі, створюючи кумулятивний ефект. Ознаками поступового ртутного отруєння є слабкість, сонливість, часті головні болі, відчуття розпачу, подражливість, погіршується реакція, пам'ять. Ознакою є також “ртутний тремор” (дрижання кінчиків пальців при хвилюванні), перебої у роботі серця, низький артеріальний тиск.
   Саме тому сміття, яке містить ртуть (елементи живлення, ртутні лампи, а насамперед — ртутні градусники та тонометри) підлягають утилізації лише у спеціальних установах. Якщо розбився пристрій, який містить ртуть — необхідно зібрати все, наприклад, пилососом з фільтром. Потім фільтр слід передати працівникам МНС (заборонено викидати на смітник!) До МНС передають і пошкоджені прибори, які містять ртуть.
   Всесвітня організація охорони здоров'я закликає заборонити виробництво та продаж ртутних термометрів, а до 2020 року — взагалі відмовитися від них. З 2007 року продаж ртутних термометрів та тонометрів заборонили країни ЄС.
   На жаль, ще не усі ми готові відмовитися від цього прибору (через вартість та те, що ртутний градусник точніший за електронний — він дозволяє вимірювати до 0,01*С). Але необхідно дбати про ці прибори та ні в якому разі не викидати їх на смітник.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Щороку під час літніх канікул в нашому університеті відбувається одна й та сама процедура: прибиральниці та студенти за допомогою спеціальних скребниць відшкрябують на сходах, у коридорах та під столами скам'янілі залишки жуйок. Жуйка — один з найдрібніших, але найпоширеніших забруднювачів навколишнього середовища. Звичайно, маса використаної жуйки у порівнянні з іншим “напівхарчовим” сміттям дуже невелика — та багатьом відомо, як важко видалити жуйку з підборів або одягу, книжкової обкладинки або сумки...
   Останніми роками “жувальників” поменшало, але вони є — і часом лишають наочні свідчення своєї пристрасті. Що ж можемо сказати тим, хто вирішує, чи узяти чергову жуйку? Реклама обіцяє, що жуйка допоможе покращити наше здоров'я, захищатиме все — від зубів до шлунку, сприятиме схудненню та розумовій активності. Насправді: жуйку рекомендовано вживати протягом не більш 5 — 10 хвилин і тільки після їжі. Якщо це робити довше, починається виділення шлункового соку (сам процес жування активує органи, які відповідають за насичення, шлунок очікує на їжу — і не отримує), це спричиняє виникнення гастріту та виразки шлунку.
   Жуйка не захищає від карієсу: ця хвороба виникає не на “жувальних” поверхнях зубів, а на міжзубних, тому жування не впливає на її розвиток. Взагалі жуйка не замінює чищення зубів, але часто взагалі шкодить: руйнує пломби, коронки та мости — як внаслідок механічної дії, так і хімічно; слина, яку викликає споживання жуйки, сприяє виникненню лугів, які руйнують пломби. До речі, жуйка не знищує неприємні запахи з рота — тільки маскує, її дія короткострокова і нетривала. Жуйка містить небезпечні речовини, зокрема, аспартам. Під час розпаду аспартама (підсолоджувача, винайденого у 1965 р.) утворюються 2 амінокіслоти: аспарагін та фенілаланін, а також шкідливий спирт — метанол. Жуйку не можна вживати вагітним (особливо останні 3 місяці), оскільки метанол впливає на розвиток плоду. Інша небезпечна речовина — глутамат. За даними американського дослідника Джона Олні, глутамат викликає ексайтотоксичність (загибель нервових клітин через надзбудження, спричинене глутаматом). Небезпечним є й ксилітол, який руйнує смакові пухирці людини.
   Та найголовніше — якщо ти все одно не можеш відмовитися від споживання жуйки, позбувайся її цивілізованим шляхом!

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Їх можна зустріти будь-де: у льодах Антарктики, пісках Сахари, нетрях та водах. Вони легкі та маленькі — але вплив на навколишнє середовище великий і зростає рік за роком. Звідки ж вони та що робити з ними?
   До переліку речей, що є найпоширенішим сміттям, належать: пластикові пакети, одноразовий посуд, пластикові пляшки та інша дрібнота, яку після використання люди безжально викидають — часто там, де споживали щось “на природі” або подалі від сміттєвих контейнерів. Вони здаються такими нестійкими, але природа не може швидко “перетравити” ці відходи. Час розкладу деяких видів сміття складає:
- пластиковий стакан - 50 років
– алюмінієва банка понад 200 років
– пластикова пляшка понад 450 років
– нейлоновий шнур, рибальська леска, близько 600 років
– пластиковий пакет до 1000 років.
   Крім цих загальновідомих забруднювачів, існують інші, не такі помітні, але дуже вагомі. Вони супроводжують людство давно, але справжнім лихом стали тільки зараз. До цього переліку належать, зокрема, трубочки для пиття. Археологи знайшли подібне ще на звалищах давньої Месопотамії; вважають, що давні шумери пили пиво саме через трубочки, вироблені з просякнутої соломи або згорнутого у трубочку пальмового листя. Так само споживали мате — чай з трав — давні ацтеки. Поширеними трубочки стали у ХІХ ст., а 1888 року Марвін Стоун у США запатентував трубочку з вощеного папіру. У 1960-ті роки розпочалося масове виробництво пластикових трубочок — дешевих та надійніших, вони швидко витіснили усі інші.
Але зараз усі країни шукають альтернативу пластикоим трубочкам. Деякі країни вже заборонили їх виробництво, від них відмовилися у деяких закладах таких світових мереж, як “McDonalds” та “Starbuks” (тільки у деяких державах ЄС).
   Замість пластику пропонують інші варіанти: найбільш просто використовувати... товсті макарони. Вони не мають смаку, не ламаються і швидко розкладаються на природі. Але як пити через них гарячі напої? Або як бути тим, хто має алергію на глютен? Дехто пропонує трубочки з їстівних водоростей (наприклад, компанія “Loіstraw”), вони міцні, і, нарешті, ними можна закусити напій! Але вартість залишається високою.
Також пропонують використовувати: папір, який вже є у деяких закладах “Макдональдс”(але якість ще не задовольняє вибагливих споживачів), органічне скло, метал або повернутися до справжніх соломинок.
   Ще один вид сміття — тупфери, стерильні зондтампони, які ми звемо просто “вушні палички”. Серед побутових відходів, які найчастіше знаходять на пляжах, вони на 6 місці. Найбільший виробник паличок - “Johnson@Johnson” ще з 2017 року намагається замінити пластик картоном. Але за підрахунками мережі”Waitrose”, це скоротить потік викидів на 21 тону на рік — а кількість пластику, що потрапляє тільки у світовий океан, складає понад мільйон тон щорічно.
   Найвагомішими складовими цієї сміттєвої повені є пластикові пляшки, одноразовий посуд та поліетиленові пакети. Найбільшими забруднювачами є Китай, що скидає до океану (за даними “Wall Street Journal” 8,8 млн. тон, Індонезія - 3,2 млн.тон, Філіппіни — 1,9 млн. тон.)
   Нині активно боротися почали саме з пластиковими речами; у жовтні 2018 року країни ЄС домовилися відмовитися від низки пластикових речей, зокрема, пакетів з пластику та одноразового посуду. Вже кілька років акція “Прихисти пакет” триває і у нашій країні. Та все починається з нашої свідомості: скористатися одноразовим посудом чи мити скляний, кинути пакет серед вулиці або до урни — боротьба з забрудненням світу починається саме з цього.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Вже багато років тривають суперечки, що робити з постійно зростаючими обсягами відходів пластику. За даними науковців, щорічно у води Світового океану (та інші водойми) потрапляє 8 мл. тон пластикового сміття, для порівняння — це 1 вантажівка обсягом 20 кубометрів полімерів щохвилини! Як кажуть фахівці, за цих умов до 2050 року у воді буде більше сміття, ніж риби. Але це — ще не найбільша небезпека. Навіть під час розкладу пластик перетворюється на частки мікро- та нанорозмірів, які отруюють все. Риби та птахи споживають пластиковий шмат разом з їжею, що скорочує їх життя: якщо в екологічно здоровому середовищі воно становить 40-50 років, то зараз понад 30 % не доживає і до 10 років. Щоп'ять хвилин в Україні конає одна чайка, яка наковталася отруйного пластика. Крім цього, під час розкладу пластик виділяє гази, небезпечні для навколишнього середовища.
   Для того, щоб природа “перетравила” пластиковий виріб, необхідно:
- розклад пластикової пляшки — 150 років
- пакету 200 років
- пластколеса (шини) 500 років
- контейнер для їжі практично не розкладається.
   Тому постійно збільшується кількість країн, що відмовляються від використання пластикових пакетів або скорочують їх споживання. Замість цього до побуту долучається так званий екопластик (біопластик), що має розкладатися у природних умовах приблизно за 2 роки. В магазинах Італії та Франції усі продукти мають загортати тільки у екопластик. На жаль, це не гарантує безпеки. Так, фахівці Плімутського університету (Великобританія) виявили, що частина так званих “біопакетів” навіто після трьох років перебування у деяких грунтах чи солоній воді не розклалися — їх можливо навіть використовувати вдруге! На думку експерта “Агенції з хімічної безпеки” Ольги Цигулевої, спроби масової переробки пластикових відходів виявилися невдалими. Нові технології переробки створюються, але вони маловживані; пройде багато років, перш ніж вони стануть комерційною реалією. А протягом цього часу може виявитися, що вони можуть призвести до якоїсь нової шкоди екології.
   На 2018 рік вже понад 50 держав прийняли законодавчі акти для обмеження окремих видів пластику. Деякі з них заборонили виробництво та продаж певних видів (як зробили з тонким пластиком Китай, Франція, Кенія та окремі провінції Канади), інші запровадили спеціальні податки для виробників та імпортерів (як Болгарія та Хорватія), часом встановлюють спеціальні податки та обмеження для роздрібної торгівлі, зокрема, пакетами - майками (Індонезія, Латвія, Мексика та ін). Частина держав обклали податками саме споживачів пластикових пакетів (це зокрема, деякі штати США, Бельгія, Кіпр, Ірландія). Деякі країни використовують комбінацію цих заходів, але усі розуміють, що обмежити забруднення можливо лише за умови постійного скорочення споживання та виробництва цих виробів.
   В Україні вже тривалий час продовжується робота над законом про заборону пластикових пакетів. Цей закон вже розглянуто профільним парламентським комітетом з питань екологічної політики та природокористування, його підтримує Міністерство енергетики та захисту навколишнього середовища. За законом, з 1 січня 2022 року буде заборонено використання пластикових пакетів у роздрібній торгівлі та ресторанному господарстві, крім оксобіорозкладаємих з маркуванням ДСТУ ЕNo 13432:2015.
   Але найкоротший шлях до обмеження пластикових викидів — це скорочення споживання виробів нами, звичайними мешканцями. Тому щороку 3 липня в Україні відзначають “День без поліетилену”, ініціюють це Програма розвитку ООН, міністерство екології та суспільна група “Zero WaisteAlliance Ukraine”. Повернення до полотняних мішечків та сумок, паперових пакетів та старих “авосьок” - це один з шляхів до подолання пластикового лиха. Саме від нас залежить, чи стане світ чистішим.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Як завжди, невчасно почалася зима - випав шар снігу, який заховав залишки їжі для дрібних пташок. Без нашої допомоги вони не дочекаються тепла. Настав час розвішувати годівнички. Слід нагадати, що годівнички можливо змайструвати з 2-літрових пакетів з-під соків, пластикових пляшок та ін. Краще робити 2 отвори з протилежних боків годівнички. Краща їжа — це натуральні продукти: зернятка вівса, проса, яблучне насіння, але використовують й кріхти білого хліба (тільки білого; від чорного у дрібних пташок нападає шлунковий розлад). Синички люблять сало — але тільки несолене (від солоного у пташок псується зір).
   Будь ласка, погодуйте птаство зараз, не забувайте підгодовувати протягом зими — і вони віддячать вам влітку.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Серед заходів, які вважають доцільними для обмеження обсягів забруднення навколишнього середовища, найпоширенішими є відмова від звичайних пластикових пакетів, одноразового посуду, пластикових вушних паличок. Євроспільнота збирається відмовитись від більшості цих продуктів з січня 2022 року, наближається до цих стандартів і Україна. Але чи вирішить проблему екології заміна, наприклад, пластикових пакетів та склянок “більш екологічними”?
Дуже часто у рекламі чуємо про “зелені”, “біо-”,”еко-”пакети, торбинки, обгортки. Та чи насправді цей продукт є панацеєю?
Біопластик — це той, що виробляють не з викопної сировини (нафти або газу), а іншого: паперу, кукурудзи, цукрового тростнику та т.п. Вважають, що подібний пакет слугуватиме краще, а потім природним шляхом зникне, повністю розкладеться, розчиниться без великої шкоди довкіллю. Тому ці вироби вважають “біорозкладаними” та бажаними більш за “оксирозкладані”. Та вже зараз відомо: виробники біопластику найчастіше додають до нього звичайний пластик, а біододатки слугують для того, щоб пакет якнайшвидше розпався на мікрогранули. Про шкоду мікро- та нанопластику вже добре відомо. Навіть цілком крохмальні чи кукурудзяні пакети розкладаються лише за певних умов: наявності тепла, вологи та доступу кисню. Дослідники з Плімутського університету (Великобританія) простежили поведінку пакетів з біопластику у різних середовищах. Навіть після 3-х років перебування під шаром грунту або морської води вони перебували у такому стані, що могли використовуватися знову!
Розкладаються хіба що “компостовані” пакети, які вимагають окремої біофауни та промислового компостування. У спеціальному вологому середовищі вони розклалися за 3-5 місяців, але у грунті за 27 місяців — тільки частково. Оскільки не завжди для них створюватимуть потрібні умови — напевно, вони будуть таким же сміттям, як і звичайний пластик.
Відомо, що середня продовжуваність життя пластикового пакету — 15 хвилин. А ось розлучення з ним буде важким: його або спалять (витрачаючи кисень та викидаючи отруйні сполуки), або залишать на звалищі на довгий час.
Для розкладу пластику потрібно:
- пакету оксирозкладного - 150 — 200 років
- пляшки пластикової - 150 - 300 років
- пластколеса (шини) - 500 років
- стакана одноразового - 30 — 170 років
- контейнера для їжі - понад 700 років (практично не розкладається)
Повернутися до паперової тари? Це також не порятунок. Насамперед, виготовлення її потребує великих обсягів деревини, води, електренергії. За обсягом використаних ресурсів виготовлення одного паперового пакету еквівалентне 3-5 пластиковим! Крім того, часто”паперовий” продукт вкривають фольгою, пластиковою плівкою “воскують” абощо. Можливості переробки такого продукту практично відсутні.
Що ж зробити, якщо ми насправді вирішили обмежити пластикову повінь?
– спробувати скоротити власне споживання пластпакетів — все одно, “зелених” або звичайних: не купувати занадто “запластикованих” продуктів, відмовитися від пластикових контейнерів для їжі на користь скляного, металевого, керамічного посуду;
– замість пластиковї “майки” використовувати торбинку або вінтажну “авоську” чи сумку-шопер;
– за можливості відмовитися від одноразового посуду.
Тільки разом ми зможемо захистити природу, зробити світ чистішим та безпечнішим!.

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

   Ми живемо у світі, де реклама стала однією з світоглядних ланок формування споживчих процесів, де нас щодня вмовляють: краще купувати це — бо воно краще, більш корисне, більш екологічне. Та чи завжди воно так?
Типовий приклад — це боротьба за нові, “зелені” пластикові вироби: “біопакети” замість звичайних, паперові стакани замість одноразового посуду таін. Але насправді так звані “біорозкладані”,”компостові” вироби розкладаються лише за певних сприятливих умов — вологість, температура, доступ кисню мають бутиу певних проміжках, які не так легко забезпечити. Крім того, виробництво таких пакетів завдає великої екологічної шкоди, а часто, коли сировиною для біопластику є крохмаль, кукурудза, цукровий тростник, може загрожувати продовольчому забезпеченню, змінам у землекористуванні, зростанню викидів вуглекислого газу та ін.
До речі, якщо на “біопакеті” ви бачите коди “2”,”6” та “7”, це свідчить про наявність в його складі фтолатів, стиролу та біофенолу, а “37” - про наявність поліуретанових пластиків.
Нові паперові стаканчики насправді вкривають поліетиленовою плівкою, тому їх майже не переробляють; фактично технології розділення паперу та поліетиленової плівки відсутні.
Тому все залежить від нас: чи будемо ходити до магазинів за пакетом - “майкою” для продуктів щоразу або дбайливо викоритаємо той самий пакет багато разів, а краще — здобудемо шопер або ту саму стару добру сітку - “авоську”? Чи кинемо у смітник спорожнілий одноразовий стаканчик, а, може, матимемо кружку — термос, тамблер або неіржавійку?
Зберігатимемо їжу у пластиковому контейнері або у склі? Все це вирішувати саме нам!

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ

    Грудень 2020 року. Погляд у вікно: щось біле вкрило землю. Але це — не сніги. Просто розлетілося пластикове сміття. Пластик вже давно став однією з найбільших екологічних проблем. Він всюди — від льодовиків Антарктиди до дна Маріанської впадини. Він шкодить, коли виробляється, шкодить, коли на звалищах перетворюється на дрібні шматки або нанопластик, шкодить, коли його спалюють. Та як порятуватися від нього?
Нині вже понад 80 країн світу прийняли законодавчі акти про обмеження пластикової повені. Деякі держави забороняють виробництво та продаж окремих, найбільш небезпечних для навколишнього середовища видів його - як обмежили продукування та розповсюдження тонкого пластику Китай, Франція, окремі провінції Канади; так, Китай, що є одним з найбільших виробників та споживачів пластику, заборонив усі “надтонкі” пакети (менш ніж 0,025 мм завтовшки), тим, хто їх виробляє та розповсюджує, загрожують штрафи та конфіскація.
Окремі країни взагалі заборонили заборонили все, пов'язано з виробництвом та споживанням пластикових пакетів: так, у Бангладеш суворі кари встановлено за імпорт, виготовлення, рекламу, розповсюдження та навіть використання цього продукту, а в разі “масового та постійного” поширення порушник може отримати до 10 років ув'язнення! Суворі кари встановлено за виробництво та розповсюдження пакетів та інших небезпечних полімерних виробів у Ботсвані, Кенії, Науру, Сенегалі, Танзанії.
У більшості штатів Австралії заборонено тільки продаж пакетів, штраф за це може становити від 3,5 до 4,6 тис. доларів. Розповсюдження пакетів (не тільки продаж, але і рекламне та т.п.) карається в Чилі також штрафом у 330 доларів. Штрафи за розповсюдження пакетів (крім надтонких — тонших за 0,015 см) встановили також у 2019 р. у Молдові (там він складає 500- 700 євро). Подібні штрафи діють також у Італії (зокрема, за використання!) та Бельгії (але там це стосується саме надтонких — до 0,015 см - пакетів).
Деякі країни ЕС вважають більш прийнятним економічне стимулювання відмови громадян від споживання пластику. Частина країн, зокрема, Хорватія та Болгарія, встановили великі податки за виробництво та продаж пакетів. У Греції податком обклали не виробників, а тільки продавців пакетів — але податок там складає 0,09 євро з кожного пакунку! У Чехії заборонено безкоштовне розповсюдження пакетів ( крім продажу овочів, фруктів та хлібобулочних виробів), але продавці мають сплачувати податок 230 євро за тону пакетів, заборонено також продаж “товстих” пакетів — майок. У Швеції розповсюджувач пакетів з кожного виробу сплачує від 0,03 до 0,66 євро відповідно до складу та обсягу реалізованого пакету.
Україна також намагається долучитися до боротьби з пластиком. Ще у листопаді 2019 року Верховна Рада розглянула та у 1 читанні прийняла законопроєкт про обмеження (але не повну заборону)обігу пластикових пакетів в Україні. Планувалося з січня 2022 року заборонити продаж пакетів у супермаркетах та ресторанах, крім винятків — пакування риби, м'яса, продуктів з них, сипких продуктів та льоду.
Натомість пропонується зробити наголос на стимулюванні виробництва паперових та інших біорозкладних пакетів. Вироби з крохмалю та целюлози є більш екологічними, але попит на них низький. Тому вважають за доцільне ввести штрафи за продаж оксорозкладних (тобто звичайних пластикових) пакетів у межах 1700 — 8500 грн.
Але друге читання законопроєкту, призначене на вересень- жовтень 2020 року, відкладалося раз за разом. Тому нині тільки самі люди мають вирішувати: що зробити для обмеження використання пластику.
Щороку 3 липня в Україні відзначають “День без поліетилену”, під час якого підсумовують все, що зробили ми на виконання директив Євросоюзу, Програми розвитку ООН та світових екологічних інституцій. Шляхи порятунку довкілля можуть бути неймовірними; шукатимемо можливості покращити світ разом!

М.Вольфсон, співробітник бібліотеки ХНУРЕ